- промовляти
- -я́ю, -я́єш, недок., промо́вити, -влю, -виш; мн. промо́влять; док.1) перех. і без додатка, рідко неперех. Говорити, проказувати що-небудь уголос, часом звертаючись до когось; усно висловлювати думки. || до кого – чого. Адресувати кому-, чому-небудь свої слова, звертатися до когось, чогось із якимись словами. || тільки недок. Взагалі говорити (у 1 знач.). || тільки недок. Розповідати про що-небудь. || перен. Викликати які-небудь думки, почуття. || тільки недок., у сполуч. зі сл. до серця, перен. Впливати певним чином на розум, почуття, уяву тощо (про чиїсь твори, слова, думки і т. ін.). || тільки недок., перен. Бути доказом, свідченням чого-небудь, указувати на щось. || перен. Звучати, викликаючи певні емоції (про музику, пісню і т. ін.). || перен. Виражати якісь почуття, думки і т. ін. || перен. Підказувати, провіщати що-небудь.2) перех. і без додатка. Виголошувати промову, тост і т. ін.; звертатися до кого-небудь із промовою, поздоровленням тощо; доводити щось до загального відома. || від кого – чого. Виступати від чийого-небудь імені.
Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.